24 лютого 2022 року – дата, яка назавжди закарбувалася в серці та пам’яті кожного українця. День, що розділив життя на «до» і «після», але водночас став точкою нашого безпрецедентного єднання, мужності та віри.

Рішенням Верховної Ради України 24 лютого вперше в історії нашої держави відзначається Національний день молитви за Україну - як символ духовної сили, що допомагає нам вистояти.

За ці роки ми переконалися: молитва є тихою, але незламною опорою українського народу. Вона підтримує воїна на передовій і матір у тилу, лікаря в операційній і волонтера в дорозі. Вона єднає мільйони сердець в Україні та по всьому світу. Нехай цей День стане для кожного з нас часом внутрішнього відновлення, глибшого усвідомлення нашої відповідальності та місії - на своєму бойовому блокпості - за свободу, суверенітет і територіальну цілісність Батьківщини.

У ці дні ми з глибокою вдячністю згадуємо наших Захисників і Захисниць, волонтерів, медиків, капеланів - усіх, хто щодня наближає Перемогу. Схиляємо голови перед пам’яттю полеглих Героїв. Молимося за поранених, полонених і зниклих безвісти. Підтримуємо їхні родини. Кожен із нас може стати світлом там, де сьогодні темрява - через молитву, працю, взаємопідтримку та людяність.

У Вроцлаві пам’ятні заходи розпочалися з Літургії та Молебню в Православній Церкві України, які очолив ієромонах Арсеній.

У Фундації «Iskierka Praw Dziecka» відкрито виставку дитячих картин «Вікно додому» - щиру розповідь дітей про дім, мир і надію, яку неможливо зруйнувати жодними ракетами.

У Греко-католицькій парафії Воздвиження Чесного Хреста у Вроцлаві відбулася Божественна Літургія та Панахида за загиблими, яку очолив владика Маріуш Дмитерко. Спільна молитва стала знаком нашої пам’яті та вдячності.

На плацу Новий Тарг відбулося Народне віче з нагоди четвертої річниці героїчної боротьби України проти повномасштабного російського вторгнення. Під українськими та польськими прапорами зібралися українці й друзі України, родини з дітьми, молодь і старше покоління - усі, для кого слово «Україна» звучить як біль і як гордість водночас.

Лунали слова болю і гордості, виступали діти й дорослі. Ми згадали всіх, хто тримає для нас небо, усіх, кого війна забрала назавжди, і всіх, хто сьогодні продовжує боротьбу за наше майбутнє. Особливо зворушливою стала хвилина мовчання - у тиші, яку переривав лише вітер, майоріли прапори, а серця єдналися в спільній молитві за тих, хто віддав життя за свободу України. Запалені свічки стали знаком нашої пам’яті, а спільне виконання Гімнів України та Польщі - символом солідарності й підтримки.

Тривожний звук сирени, що пролунав під час заходу, нагадав про реальність, у якій живе Україна вже чотири роки повномасштабної війни. Але навіть цей звук не зміг заглушити головного - нашої віри, нашої сили й нашої єдності.

Народне віче стало свідченням того, що українці, де б вони не були, залишаються єдиними у любові до Батьківщини та в рішучості підтримувати її до повної Перемоги.

Пролунали відеозвернення від мера міста Львів, військовослужбовців 54 окремої механізованої бригади та великого друга України Пьотра Кошувари - слова підтримки, єдності та віри в Перемогу.

Цей день у Вроцлаві став свідченням того, що Україна живе в серцях своїх людей, де б вони не були. Що наша пам’ять жива. Що наша віра непохитна. Що наша боротьба справедлива.

Щиро дякуємо всім, хто був разом із нами.

Дякуємо Польщі за незмінну підтримку та солідарність.

Дякуємо кожному, хто бореться, допомагає і не мовчить.

Разом - у молитві.

Разом - у єдності.

Разом - до Перемоги.